Прощальний візит Президента Анджея ДУДИ й історія одного прапора
Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.
Маю честь, що певною мірою причетний до цього жесту, тож дозволю собі кілька слів у цій справі.
Кільканадцять років тому я разом з Рафалом Дзєнцьоловським робив виставку, присвячену українським аспектам Січневого повстання 1863 року. В одній довоєнній книжці я натрапив тоді на чорно-білу фотографію прапора відділу Едмунда Ружицького: з одного боку був польський орел і напис польською, а з іншого – київський архангел Михаїл і напис українською.
Підпис під фотографіями вказував на краківський музей, але…
Незважаючи на наполегливі спроби, мені тоді не вдалося пробитися крізь музейну бюрократію: „А ви певні, що це у нас?..”; „А може знищений під час війни?..”; „А який каталожний номер?..”.
Коли я вже став директором Польського Інституту в Києві і наближалася чергова річниця повстання, я звернувся за допомогою в цій справі до Музею історії Польщі (за підтримку я безмежно вдячний Роберту Костро). Справа зрушила з місця завдяки енергії та справжньому ентузіазму Войцеха Кальвата, який віднайшов у Кракові той вицвілий прапор і доручив зробити копії – одразу… дві. Друга мала піти в Україну як дарунок. І так вона потрапила до Канцелярії Президента (і тут слід однозначно відзначити заангажованість та рішучість у цій справі міністра Войцеха Коларського).
Чи Президент України та його канцелярія зрозуміли цей жест? Припускаю, що не обов’язково – в нинішній ситуації війни та в ситуації, коли Польща знову стала для України державою „другого плану”… Чи, не будучи істориками, вони не побачили в прапорі якоїсь алюзії на наші історичні претензії?
Можливо, прапор „загубиться” у сховищі подарунків? А може все ж потрапить до якогось українського музею? А може (і це була б вершина мрій) його передадуть якійсь українській бригаді (може тій, що отримала наше озброєння?), яка прийме почесне ім’я „Героїв Повстання 1863 року”?..
Якщо я закінчу пост на цьому місці, то, окрім звичних не схвальних коментарів, зустріну також нерозуміння. Тож додам трохи історії:
Січневе повстання було останньою спробою відновити Річ Посполиту в її історичних кордонах. У той час тривало формування сучасних націй (набування національної свідомості народними масами), тож повстанці, що піднімалися до бою, намагалися закликати до спільної боротьби селян – не лише польських, а й литовських, білоруських та українських. У багатьох випадках це було не цинічно, а щиро – визнання суверенності народу та пошана до його етнічної відмінності. Напевно, найкращим прикладом є тут Вінцент Константи („Кастусь”) Калиновський і його ставлення до білоруськості.
Сучасні литовські та білоруські патріоти вважають повстання 1863 року своїм, але в Україні воно досі (відповідно до російської пропаганди) є „польським повстанням”. Так було, але це поступово змінюється…
Події 1863 року ідеально підходять для нашої спільної пам’яті. Факт, що українські селяни не підтримали повстання, є болісним, але не визначальним (польські селяни у своїй масі теж не підтримали повстання – про що так промовисто пише Жеромський). Питання, яке ми маємо собі ставити, звучить так: „Кого з тодішніх повстанців ми визнаємо українцем?”, а не: „Який відсоток тодішніх українців брав участь у повстанні?”. Слід завжди пам’ятати, що переважна більшість народу тоді не мала національної свідомості.
Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об’єднує. А ми що?..
Чи замислювались ви колись, чому польсько-угорська дружба триває попри кривавий напад угорців на Польщу у XVII столітті? Чому вона така міцна попри союз угорського короля з хрестоносцями в часи Грюнвальду? Тому, що ми маємо „що пам’ятати” інше – те, що нас зближує. У польсько-українських відносинах багато хто дбає (і не лише Росія) про те, щоб поляки й українці пам’ятали лише взаємну ворожість…
Прапор… Він сам по собі – лише епізод… Одним із проектів, які я не завершив, адже була ще серія гральних карт, присвячених Повстанню 1863 року: валетом пік там мав бути кавалерист Ружицького (такий, як на збережених у Львові фотографіях)… Може колись прийде час і на це…
Роберт ЧИЖЕВСЬКИЙ, відомий польський історик і громадський діяч
